Заколисуванням називають різноманітні спроби «нагнати на дитину сон» шляхом здійснення коливальних рухів різної частоти та інтенсивності. По суті захитуванням ми напряму впливаємо на вестибулярний апарат, «уморюючи його».

В сучасному світі існують численні пристрої, у яких цей процес автоматизований – тобто хитання коляски/ліжечка відбувається без участі дорослих членів сім’ї. Але самий поширений спосіб заколисування – безпосередньо на руках у батьків, які при цьому можуть ходити по кімнаті, стрибати на фітболі, пританцьовувати, іноді співати. Запам’ятайте: заколисування не здатне полегшити коліки, усунути свербіж шкіри, зменшити голод, спрагу чи біль. Заколисування не здатне усунути жодну з можливих причин, які заважають дитині спокійно спати. Але дитина швидко звикає саме до такого ритуалу засинання, і тоді батьки, замість домашніх справ чи відпочинку, змушені займатися нікому не потрібним заколисуванням, від якого стали залежні усі члени сім’ї – і діти, і дорослі. Заколисування дітей створює проблеми дорослим. Тому краще не починайте, не формуйте залежність.

Є такий патологічний прояв захитування, можна сказати, його крайній ступінь – синдром тряски малюка. Можливо, ви ніколи не чули про такий діагноз, але це реальна та дуже актуальна проблема — тисячі дітей через це потрапляють до лікарень, стають інвалідами та навіть гинуть.

Синдром тряски немовляти виникає тоді, коли доросла людина, яка доглядає за немовлям, перебуваючи в стані недосипання, депресії, втоми, гніву, втрачає над собою контроль із-за дитячого плачу і починає енергійно дитину трясти. Як наслідок  – внутрішньочерепні крововиливи, набряк мозку… І при цьому жодних зовнішніх ушкоджень. Очевидно, що в групі ризику молоді, недосвідчені, самотні батьки. Провокуючі фактори – депресія, алкоголь, стреси, сімейні конфлікти. Запам’ятайте головне: ніколи не трясіть дитину! Якщо відчуваєте, що втрачаєте над собою контроль, покладете дитини в ліжечко, вийдіть із кімнати, закрийте двері, покричіть, порахуйте до 30, тільки, коли відчуєте, що заспокоїлись, можете повернутись до дитини. Якщо така ситуація багаторазово повторюється, варто попросити про допомогу у близьких. Обговоріть ситуацію з членами сім’ї, зверніться до працівників соціальних служб чи психолога. Знайдіть кошти на помічника-няню, хоча б двічі на тиждень, щоб мати можливість відпочити та виспатися.

Сам факт того, що ви попереджені про небезпеку, багаторазово зменшує ризик того, що це з вами станеться.